Іванчук проти Каспарова, Лінарес 1991

Коли Василь Іванчук переміг Гаррі Каспарова 23 лютого 1991 року в першому турі Лінареса, він уже належав до шахової еліти. Він виграв цей турнір ще 1989 року. Перемога над чемпіоном світу відкрила ще один переможний турнірний виступ, а не стала окремим епізодом, який слід пояснювати лише престижем переможеного.

Іванчук завершив турнір без поразок із 9½ очка з 13, випередивши Каспарова з його 9 очками, а також переміг Анатолія Карпова. Перший день сам по собі не визначив підсумку змагання: попереду залишалося ще дванадцять партій. Кінцевий результат дозволяє розглядати цю зустріч як частину стабільно сильного виступу, а не лише як несподіванку на старті.

Розмін фігур змінює завдання

Особливість не в тому, що коні виявилися абстрактно сильнішими за слонів. Іванчук розміняв обох слонів на коней суперника й побудував позицію, яка давала його фігурам роботу: власний простір, цілі серед ворожих пішаків і поля вторгнення. Чорні зберігали ресурси. Напіввідкрита вертикаль g давала активність їхнім турам і вимагала точного захисту, перш ніж білі змогли вільно просуватися вперед.

Боротьба змінює характер, коли тиск перестає зосереджуватися на одній ділянці. Чорний ферзь виходить на королівський фланг; Іванчук створює активність на ферзевому й отримує прохідного пішака. Потім він спрямовує гру на чорного короля, цього разу пішаками, які переслідують ферзя та звільняють поля для важких фігур. Це не дві незалежні атаки: події на одному фланзі змінюють ресурси, доступні на іншому.

Іванчук про свою перемогу

У своїх примітках для номера 9 журналу «64» за 1991 рік, перекладених Дуґласом Ґріффіном, Іванчук також пропонує кращі способи захисту за суперника.

Це застереження змінює те, чим цікава зустріч. Сила плану полягає не в ігноруванні можливостей суперника, а у відповідях на них і використанні рішень, які справді ухвалюють. Доведення гри до перемоги також не залежить від накопичення пішаків: у кінцевій позиції є матеріальна рівновага, два коні проти двох слонів, але немає достатнього захисту чорного короля.

У кінцевій картині обидва чорні слони залишаються на дошці, відтиснуті на останню горизонталь поряд з іншими фігурами, які не можуть запобігти розв'язці. Для провалу захисту не знадобилося їх усувати. Цей розрив між наявним матеріалом і його конкретною користю вирізняє перемогу Іванчука значно більше, ніж проста характеристика успіху проти чемпіона.